Жили собі дід та баба. Дід смолу гнав, баба дома сиділа, льон пряла. Якось баба напалась на діда:
— Зроби та й зроби мені, діду, солом'яного бичка і осмоли його смолою.
— Що ти, дурна, говориш, навіщо тобі той бичок здався?
— Зроби, я вже знаю навіщо.
Дід — нічого робить — узяв, зробив солом'яного бичка й осмолив його смолою.
На ранок баба набрала льону і погнала солом'яного бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує:
— Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я льону напряду! Доти пряла, поки й задрімала.
Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь, наскочив на бичка.
— Хто ти такий? — питає. — Скажи мені! А бичок і каже:
— Я бичок — третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
Ведмідь каже:
— Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!
Бичок нічого — мовчить! Ведмідь тоді його зараз за бік, давай смолу оддирати. Оддирав — оддирав, та й зав'яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав — сіпав — ні!
Затяг того бичка хтозна — куди.
Баба прокидається, аж бичка й нема.
— Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов.
Та мерщій днище й гребінь на плечі — та додому. Коли дивиться — ведмідь бичка тягає. Вона до діда.
— Діду, діду, бичок наш ведмедя привів!
Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв і закинув його в погріб. Другого дня, ще ні світ ні зоря, баба вже взяла кужіль і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує:
— Пасись, пасись, бичку, на травичці, поки я льону напряду. Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та й до бичка:
— Хто ти такий? Скажи мені!
— Я бичок — третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
— Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолить бік, а то мені собаки обідрали.
— Бери!
Вовк зразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв — драв, та зубами й застряг, що ніяк уже й не оддере: що хоче назад, то й ніяк. От і вовтузиться з тим бичком!
Прокидається баба — аж бичка вже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів», — та й пішла.
Коли дивиться: вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід вовка в погріб укинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла та й заснула. Біжить лисичка.
— Хто ти такий? — питає бичка.
— Я бичок — третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
— Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку: злющі собаки трохи шкури не зняли.
— Бери!
Ув'язла й лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала, дід укинув у погріб і лисичку.
А далі й зайчика — побігайчика піймали.
Як назбиралось їх, дід сів над лядою в погребі і давай гострити ніж. Ведмідь його й питає:
— Діду, навіщо ти ніж гостриш?
— Щоб з тебе шкуру зняти та зробити з тієї шкури і собі й бабі кожухи.
— Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю. Я тобі багато меду принесу.
— Ну, гляди!
Взяв і випустив ведмедя.
Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:
— Діду, навіщо ти ножа гостриш?
— Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
— Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.
— Гляди!
І вовка випустив.
Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає:
— Скажи мені, будь ласка, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
— У лисички, каже, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти.
— Ой, не знімай з мене, дідусю, шкурку, я тобі і гусей, і курей принесу.
— Ну, гляди!
І лисичку пустив.
Зостався один зайчик. Дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає, а він і каже:
— У зайчика шкурка м'якенька, тепленька — будуть мені на зиму рукавички й шапка.
— Ох, не ріж мене, дідусю, — я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю.
Пустив і його.
От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж стук — стук щось до діда в двері. Баба прокинулась:
— Діду, діду! Щось до нас у двері стукає, піди подивись! Дід вийшов, — коли — то ведмідь цілий вулик меду припер. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знову — стук — стук! Коли вийшов — аж вовк повен двір овець нагнав. От незабаром лисичка принесла гусей, курей — усякої птиці. Зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго. І дід радий, і баба рада.
Солом'яний бичок (українська марка, 2003)